Чуть падает снежок, - так тихо и неспешно,
Зимы причуды всё,- пушистый,легкий снег
Незримо тает, как никчемный смех,
И в кружево дождя стекает нитью вешней.
Щебечет свиристель призывно, страстно-нежно.
И долгожданный ключ - щемящий оберег
В синеющей дали полей, дорог и рек
Весенний путь откроет радостно, безбрежно.
Исчезла вдруг печаль осенней изнемоги,
Роскошное манто белёсых снеговиц,
Утихнет и пройдёт предчувствие тревоги,
И небо осветится в сполохах зарниц.
А от надёжного тепла руки
Деревьев распускаются листки.
"Ледь проліта сніжок..."
Ледь проліта сніжок крізь віти тихі й голі,
Все витівки зими - легкий кудлатий сніг -
Незримо розтає, як безпорадний сміх,
В мереживо дощу перетіка поволі.
Дзюркоче омелюх у повені любові,
І довгожданий ключ - щемливий оберіг
В синіючий імлі невидимих доріг
Вертає на весну в майбутньому роздоллі.
Поділась десь печаль осінньої знемоги,
Розкішна білизна зимових сніговиць,
Ущухне в дрімоті передчуття тревоги,
Засяє горизонт у струменях зірниць.
А від тепла надійної руки
Дзвенять і розпускаються бруньки.
http://www.stihi.ru/2011/01/31/2524