Ось він, ось він - час весняного чорного снігу, коли чорно-біле - в фаворі,
коли хворі душею намагаються перейти по хитавім містку на тамтой беріг
чи хоча б на яку сушу, аби не звалитися у сталеві води, з яких не врятує ніхто
і ніщо...
Ось він – час риболов_людолов, що накинув свої нано-сіті, тож де б ти не був:
У Недригайлівці чи в Мехіко-Сіті, ти попав…
Але годі! Час збирати підсніжники_проліски_крокуси_каміння.
Час топтати ряст і місити болото на шляхах упокореної України_Руїни…
Час плести ятери_саки_вентири, бо в ріках_озерах_лиманах є ще риба для нас
І ми є. Для часу, який не дрімає, ловець, щоб там Григір не писав в епітафії.
Цей час є у нас, а ми у ньому. Чому б нам не полюбити один одного?
Чому б нам не жити безстрашно, гідно, з любов’ю?
У нас ще є час...