Как только станет в паз последний ригель
замка, закрытых намертво дверей,
скажи всем:"Aut bene. Aut nihil", -
и спрячь печаль ты в глубине очей.
Ты жди меня, пусть нет уже надежды.
Стекло окна, исписывай мольбой.
А я с тобою рядом, как и прежде -
лишь только за незримою чертой.
Я голос спрячу за раскаты грома.
И в ливне тихий шепот утоплю.
Я шторы колыхаю невесомо
и в снах твоих с тобою рядом сплю.
Неведомые призрачные знаки,
снуют в стекле зеркал - игра теней.
Смотрю в тебя: теряются во мраке
глаза твои - печаль моих ночей.
Ты жди меня - и пусть пусты надежды,
что я вернусь с изнанки бытия,
я здесь всегда! Пускай не лгут невежды!
Антракт. Звонок. Я снова близ тебя.
"Чекай мене" Вадим Друзь
Коли у паз ввійде останній ригель
замка назавжди замкнених дверей,
скажи всім:"Aut bene, aut nihіl..." -
і заховай печаль у глиб очей.
Чекай мене - не маючи надії,
малюй моє ім'я на мокрім склі:
я краплями дощу впаду на вії,
я спалахну зірницею в імлі.
Я голос заховаю в стугін грому,
у зливі тихий шепіт розчиню,
фіранки розгойдаю і, по всьому,
загУкаю сичами у гаю.
Ті мерехтливі знаки таємничі,
із поза меж зображення дзеркал -
то знову я, дивлюсь тобі у вічі
крізь амальгами тріснутий метал.
Чекай мене - не маючи надії.
Я завше тут, з'явлюсь не звідкілясь.
Кінцевої не має бути дії -
вистава тільки-тільки почалась...