Вот и всё
Схоронили болевшего деда,
закопали навеки в курган поутру.
Он теперь уж не встанет
и рано не выйдет
на покос под горой на лугу.
И не станет росистым рассветом будить всех,
в расплескавшейся в небе заре, как река.
Лишь погост по нему будет плакать, и тихо
проплывут в облаках незаметно века.
Вот и всё.
Схоронили Украины сына,
положили навеки в просторы земли.
Но не всё ж
поместилось во гроб-домовину,
все заботы его,
все надежды
все сны.
Но неужто
ему всё отныне не важно –
толь пресветлое солнце,
толь ночь наплыла?
Болью душу мою разрывает ужасно,
и отчаянно сердце разит наповал.
Я готовый
поверить в небесное царство,
ибо против,
чтоб в землю ушли без следа
без имени,
свято,
не наживши богатства,
просто дети земли,
просто дети труда.
Пусть безумно гудят
над планетою вёсны,
Пусть трава лезет в гору
и подснежник цветёт…
Я не верю,
что дед из могилы воскреснет,
но я верю,
что нет –
он совсем не умрёт.
Его мысли простые
додумают внуки,
и из глаз ещё век полыхать будут в них
его радость и гнев,
его страстные муки,
умирая, что
он передал для живых.
Василь Андрійович Симоненко
ДІД УМЕР
От і все.
Поховали старезного діда,
закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встане
і ранком не піде
із косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито,
і пливтимуть над ним непомітно віки.
От і все.
Поховали хорошу людину,
повернули навіки у лоно землі.
Та невже ж
помістились в тісну домовину
всі турботи його,
всі надії,
жалі!
Та невже ж то
йому все віднині байдуже —
чи світитиме сонце,
чи ніч напливе!
Біль у душу мою закрадається вужем,
відчай груди мені розпанахує, рве.
Я готовий
повірити в царство небесне,
бо не хочу,
щоб в землю ішли без сліда
безіменні,
святі,
незрівнянно чудесні,
горді діти землі,
вірні діти труда.
Хай шалені гудуть
над планетою весни,
хай трава пнеться вгору
крізь листя старе...
Я не вірю,
що дід із могили воскресне,
але вірю,
що ні —
він увесь не умре.
Його думи нехитрі
додумають внуки,
і з очей ще віки пломенітимуть в них
його пристрасть і гнів,
його радощі й муки,
що, вмираючи,
він передав для живих.