***

Светлана Зиновская
Все спить...так тихо...і роса холодна

Гойдається на колосі  дороднім...

І небо   ніччю ще не намилувалось,

Її , мов здобич вовченя голодне

трима так відчайдушно-

хоч саме не вірить , що удержить,

Але ж ще тримає.

І гарячково блимає на обрій

Де сонця край ,   мов   лава  закипає.....