Однієї з ночей ти раптом прокидаєшся, обливаючись потом, не в змозі викричатися від пронизливого страху. Ти виразно бачиш, як цей світ, роздертий на шматки, розлітається по крижаному вітру із гучним ревом, тріском, гуркотом, і ти летиш разом з усіма в якусь небачену прірву, чи відкрите марево космосу. Усе це відбувається десь поряд, в якомусь із сусідніх світів, де існує останні миті свого життя ще один ти. Твоє серце одночасно б’ється у двох вимірах, відчуває весь моторошний жах холодного передсмертного відліку, невідворотність остаточного вироку.
Ти розумієш, що все це можливе і для цього існування. Хитава межа, грань коливання терезів залежить від одного єдиного Слова.
Це Слово може бути вимовлене найменшим із ангелів на небесах, чи чистим безневинним дитям у щирій тихій молитві.
Це Слово може бути останнім із мільйонів проклять, які виголошують щосекундно людські вуста. Це Слово ще чекає на нас. Його можеш прошепотіти саме ти. Кожного ранку наші душі злітають до неба від піднесення, кожної ночі на серце накочується нова хвиля відчаю, народжуючи відчуття бездонної прірви.
Хитаються терези.