Летюча Кiшка

Жозефин Де Лилль
 коли завесніє, уже по-справжньому завесніє,
 все як годиться: птахи, перші квіти, листочки, струмочки,
 я прокинусь серед ночі від ошалілого вештання крові по жилах,
 срібна жилка місячної доріжки потягне мене до вікна,
 я тоді стану на підвіконня, -
 і поминайте як звали, мур-няяяяяяв!
 Спочатку тремтітимуть жижки і крила зрадливі
 погано триматимуть тіло
 в суміші окси, нітро та ще там якихось ґенів та карбонатів,
 а потім ніч лоскотатиме п'яти, я буду радіти, я буду літати
 полину до милого на там-ту сторонку, в шпарину пролізу
 проб'ю оболонку, що серце тримає його в холоднечі
 на плечі його поцілунків накину ліану
 і милий розтане і знов посміхнеться
 і скаже: "ти знову, кицеле моя, прилетіла?"
 і знов не побачить ні крилець, ні тіла
 летючої кішки...
 "я цього хотіла?" спитаю себе у стотисячний раз...