кокаїнові панни затягують ребра в корсети,
і відточені спини, звиваючись, плачуть під кайфом.
ти єдина між них – упокорено-царствена Бета,
що чекає свою заповідну намолену Альфу.
і паради планет наближають чергові двадцяті -
але ти ще застрягла у цих, чорно-білих і димних.
і, не вірна нікому, чомусь ти їм віриш затято,
і усякий ще теплий твій рух – неживий, як світлина.
Кокаїнові панни танцюють під відліком пульсу,
під ударами стрілок, під ликами всіх циферблатів.
твої пальці летять – і раптово збиваються з курсу,
застигаєш на місці – струнка, як посмертна присвята.
і твого язика непідробно отруйна доріжка
розтікається в горлі абсентом і відліком тиші.
ти взяла висоту – і за неї отримаєш вишку.
порошковий апостол вже тут, все біліший і ближчий.