Тобі уже ввижались руки,
Тобою зв'язані за спину,
І переслідували звуки -
Мій крик, мій голос, - без упину...
Моє скривавлене обличчя
Поблизу колій залізниці,
Мій біль і жаль, мій страх і відчай,
В яких не бачив ти різниі.
Ти знов повторював уперто
Одне і те ж - удруге, втретє,
Що не хотів моєї смерті,
Що лиш шукав свого безсмертя,
І що ні в чому ти не винен,
Що все це - просто збіг обставин...
Не будеш ти на самотині,
Тривожити не перестану!
Мій погляд ти не раз побачиш,
А не забудеш - вір, - ніколи!
Щораз він в серці буде плачем,
І озиватиметься болем
В кожній клітинці твого тіла!..
І ти благатимеш лиш смерті!
Ти стерпиш все, що я стерпіла -
І ще, і ще раз, - вдруге, втретє...
Тепер ми будем разом вічно:
Я до твого кінця з тобою!
Бо знаєш, милий, ти - живий ще...
А я - завжди буду живою!