Пройшли роки і досі пам’ятаю
Матусі рідної слова:
«Не зупиняйся, йди до краю,
Не забувай свого села».
Покинув рано дім, родину,
В чужі світи прийшлося йти.
Шукав свою в житті стежину,
Без неї щастя не знайти.
Стежин багато перед нами,
І всі вони кудись ведуть.
По вибраних йдемо роками,
На інших – бур’яни ростуть.
На голові метіль гуляє,
Покрила брови сивина.
В душі струна іще співає,
А стежка в мене вже одна.
Садки весною розцвітали,
Кругом красиво все цвіло.
Ми тут росли і підростали,
Любили всі своє село.
Де б не були, вертайтеся додому,
Ріднішої землі нам не знайти.
Вона знімає біль і втому,
Її любити треба й берегти.
Давно матусі вже немає,
Життя змінилось у селі.
Ніхто мене не обіймає,
І слів не каже більш мені.
Тепер лиш спогади приходять,
Про ті роки мого життя.
В моїй душі тепло знаходять,
І тихо плинуть в забуття.
Роки летять, неначе коні,
Чогось злякались і несуть.
Підкови нам лишіть на перегоні,
Нехай вони всім щастя принесуть.