Усе високе родиться із тліну.
Із зе'рня – в дерево, цей шлях незмінний:
В землі усіх родів шляхи сплелися,
В однім бажанні – знов злетіть у висі.
Через гріхи і біль, і плин страждання,
В нестерпних муках, пристрастях, зітханнях –
Росте душа, мов дерево по суті:
Як дуб, чи липа в цвіті самобутнім.
Чи піхта – кримської сосни небога?
Всі різні – тільки шлях один до Бога.
А там, вгорі... О, затуляйте лиця!
Росте назустріч, Світлом промениться:
Єдина Істина, Любов, Надія,
Що кожним серцем зверху володіє,
Шепоче віття (в зорях все) земному:
“Ходи кохане, блудне... Час додому!”
Із Ночі – в День, із Мороку – до Світла,
Душа, мов Божа ясочка, розквітла –
І Вічне Сяйво посміхнеться з Неба,
Обійме щиро – в Нім душі потреба!