Хотіла б я тебе як плющ обняти. Кохання?...О, мені відомо, що це таке.
Ти поділив моє життя на дві нерівнозначні половини.
Перша – велика, яскрава, що наповнює кожен мій день проникливим щастям – це – ТИ.
Друга – нецікава , маленька, яка залишає лише образливе марево непорядності та необов“язковості, - увесь інший світ .
Я кохаю тебе. Але ти мене не чуєш. Твій голос такий лагідний, а випадкові дотики ніжні та обережні.
Але я тримаюсь на відстані, тому що інакше…
Інакше наступить крах…
Любов вмирає , коли починаєш говорити.
Я кохаю тебе за те , що не знаю про тебе нічого такого , що я не хотіла б знати.
Я не хочу позбавляти своє життя того таємничого зміста, котрим наповнене наше спілкування.
Мені подобається керувати своїми бажаннями, стримувати інстинкти…
Розумієш , іноді моя свідомість малює дивовижну картину : ти – це величезна , глибоководна ріка дно якої я бажаю відчути.
Іноді, я вважаю тебе м”яким вітерцем , який лагідно тішить моє напружене тіло.
Я бажаю пролитися на тебе світлими , солодкими променями , краплинами дощу в
квітучу весну…
Ти – інша планета , така золота . Але ніхто нікому не належить. Нарешті вгальмовую
фантазію .
Швидко намагаюсь відштовхувати ті думки збентеженого майбутнього , в яких нас більше
не влаштовуватимуть лише погляди та мрії.
Так, я шаленію від цього.
Я не тікаю від кохання.
Я тікаю від повсякдення.
Я кохаю тебе, саме тому ти ніколи не дізнаєшся про це.