Падає сніг. І ти прийдеш до мене знову і знову.
І кров стугонітиме тілом засмаглим, а може білим.
І буде зриватися в крик шепіт, коли насолода зайде за край.
І піт ніби солоний, а ніби ні, котитиметься по контурах вкраденої Європи.
І Тур, ніби юний, а ніби ні, не буде псувати ні ріллі, ні лісу...
Завіса повисне, її темно-синє тло виразно скаже, що простір кімнати таки золотий.
Таємне покаже світу цьому яв, тим хто ладен бачити і трохи чути,
що ніхто нікого не викрадав,
а було все по згоді,
тому торочити зайве,
гадаю, годі..