Носить вітер обривки літер...
Ці обривки в надривних фразах...
Ріжем заживо раз за разом
Рідне, дане колись для нас...
У долонях моїх холоне
Те останнє, що вже розлито,
Те, що нами колись прожито,
Те, що губиться в згустках фраз.
Ми вітаєм вечірнім чаєм
Випадкових раптових інших,
Після них на душі ще гірше...
Серед сотень чужих обличь
В перехожому ми чужому
Рідні очі волієм бачить
І усоте когось пробачить,
Щоб упасти у дику ніч.