Німе кіно підземки, що тішило колись та вабило - аж очі навстіжень,
сьогодні як прочитана газета: ця дівчина-провінціалка у босоніжках і вечірній сукні,
оцей юнак химерна суміж джиґоло і метросексуала, оцей дідусь з очима, що давно погасли,
останній потяг, Золоті ворота, "не притуляйтесь до дверей"...
А потім ніч химерна, слайди снів: переплетіння колій та перонів, запізнення, закриті двері, глухі кути та урвища круті...
Ті сни, ті дні, що пролітають як пейзажі за вікном вагону TGV...
Усе живе, усе існує, мереживо плете з нейронів серця, мозку та печінки
Я навіть не питаю нащо...обжинки вже закінчились давно
і час зерно відвіять від полови,
і час слова навчитись важить,
і не зважати на прокльони...