Це все було. Сльоза не від сльоти.
Понівечені села, землі, люди…
Зійшла озиминою смерть усюди,
на спомин кинувши хрести, хрести, хрести…
І зуби шкірили розсміяні кати.
Це все пройшло. Вклонилося цинізму.
Світлиною вцілілою у снах
ще усміхались мертві попервах,
але тьмяніли гострі грані призми,
країна йшла вперед, до комунізму.
І ось прийшли. До чого і куди?
На карті кожен рік зникають села,
в Холоднім Ярі дуб обплутала омела,
хрестами гріється жебрак вряди-годи…
Коротко мислячої пам’яті плоди.