В саду весняному цвіла
Троянда мила, чарівна.
Красою там вона буяла,
Та щось була така сумна.
А поряд, в її колючках,
В обіймах грізних помирав
Прекрасний гладіолус щирий,
Що мабуть так її кохав.
Червоний чорнобривець, красень,
В тюльпана тихо запитав:
- Чому від рук цієї квітки,
Той гладіолус помирав?
- Колись на світі, десь далеко,
Почав розмову наш тюльпан,
- Жила прекрасна діва-щастя
І мала хлопця, що кохав.
Та хлопець розлюбив царівну,
Яку кохав понад усе.
І під велику літню зливу,
Убив її в серце ножем...
Ніхто не зна за що кохання,
Було розбите вмить і вщент.
За що прекрасна діва-щастя
Згоріла влітку під дощем.
А феї, бачачи те дійство,
Вмить обернули цих людей,
На гладіолус і троянду,
Для подиву наших очей…
Троянді тій дали кинджали,
Щоб ранить руки всіх людей.
Щоб на собі вони відчули
Частинку болю, чари фей…
Нехай тепер всі люди знають:
Ножі ту квітку бережуть.
Нехай вони тепер страждають,
Троянду ніжно хай беруть!..
3.11.1999 р.