Такі, як є…
Засліплює натяк?
Та погляду досить –
і наша с тобою
стара, як той світ,
таємниця розкрита.
Ти рада?!
Та ні…
Як та зрада торішня…
І знову і все,
і…
Навіки забуто.
І, лишенько, лихо обом нам,
коли уві сні,
ми хоч хвилину розслабившись,
Знову застогнемо…
Леле, моя…
А, прокинувшись,
знову і знову
… вчуватимемо
ту задуху.
І довго, так довго такими, як є, залишаємось,
що…
…Що віку не вистачить.
Ані словечка…
Нікому.