***

Постели мені постіль, гуцулочко,
Синьо-білу гарячість снігів,
Прилечу я з сумного провулочка
Шалом-вітром карпатських верхів.
    Упаду метеором-зірницею
    До твоїх надчутливих долонь,
    Зрозумій ти мене і збагни ціну
    Посивілих від щастя скронь.
Натруси всюди трав зачарованих,
В узголів’я – розкриті уста,
Зблисне посмішка, ледь засоромлена,
Незаймана, наївна, свята.
    І тоді верховинцем намріяним
    Через стрій всюдисущих розмов
    Простелюсь, мов барвінок несіяний,
    Незалежний, як горда любов.