Хрести похилені вітром,
Потріскані лики ікон.
Поріг, зачовганий миром,
Упали в невидимий сон.
І плачуть дзвони церковні,
Вже видно пекельну орду.
Зійдуться сили невтомні
На подіум вічних тортур.
Піднявши стяги угору
Тут грішні зімкнули ряди.
У криках дикого хору
Всі чують пришестя біди.
Мечі оголені, гострі,
Щити почорніли на мить.
Завмер націлений постріл,
Готовий навік погубить.
Під небом пернаті тіні,
Чекають покинутих тіл.
Убогі душі віднині,
Звільняються дотиком стріл.
Легенду в подих нащадків,
Знекровлені впишуть вуста.
Затерті букви початків,
Поновить живиця густа.
Відлуння тривоги тихо,
Проллється молитвами сліз.
Забудеться скоро лихо,
Травою покриється скрізь…
Та виживуть сили грізні…
Повернуться вкотре сюди.
Стіна збереться запізно,
Як завжди з безодні біди.
Заплачуть дзвони церковні,
Побачать пекельну орду.
Піднімуть сили невтомні,
На подіум вічних тортур…
17.03.2008 рік.
Фото з особистого архіву. Київ, дзвони Михайлівського собору.