Мiй батько пiшов iз життя на початку мiлленiуму. У дитинствi здавалося - хто здобудеться межi тисячолiть, попри негаразди й суспiльнi струси, той не має вже помирати. Там, у чарiвному двадцять першому сторіччі, вже не буде хвороб, злигоднів та воєн. Бо відбулася науково-технічна революція, і людство має вдосталь розумового та промислового ресурсу задля реалізації омріяного наміру "и сказку сделать былью". Дiлити буде нема чого, бо й так усiм всього стане вдосталь. А цiкавостей для пiзнавання та радiсних здивувань там, в майбутньому, очiкує на щасливих тогочасників незліченна кількість..
Дитяча маячня!
Ось, мабуть, за що я зненавидів із віком всілякі утопії. Нове сторiчча є лишень черговою сторiнкою Апокалiпсису.