А за тим пригірком плаче скрипка гірко,
Виливає душу вранішній вербі.
А понад вербою одинока зірка
Шле привіт прощальний і мені, й тобі.
Приспів:
Що було – відгуло , відшуміло,
Швидко сплила-минула весна.
Наступає з-за обрію сміло
Позолота осіння, сумна.
Там, де ми стрічали сонце золотаве
І раділи щиро вранішній зорі,
Жовтокоса осінь стелить вже отави,
І пульсує пам’ять: це ж було… торік.
Це було, було вже. Не верне ніколи.
Вже давно у морі та вода з ріки,
Інші хвилі врунять, інші квіти в полі,
Відлетіли в вирій гамірні пташки.
Що було – промчалось, мов бешкетний вітер,
Тихо відлетіло в голубий Дунай.
Лиш калина сумно простягає віти,
Скрипка сумно грає: «Веснонько, прощай!»