Тиша. Згасає вітрів шепотіння,
Стихають хвилі, змочивши крила,
Моя любове, я падаю,мила,
Цей простір небесний твоє творіння.
Я гори оті облетів нетлінним ,
В твої прапори прямував і вітрила.
Земні божевілля ці кволі тіні,
Я був в цім колись занепалім світі,
І досить секунди для сумніву,миті,
Аби заблукати в пустельній долині.
Без тебе,кохана,я став би корінням,
А ти заблукала б в долині квітів.
Боюся,любове,боюся пісні,
Де сліз падіння є крапкою віршів,
Хвилюють не тіні,не страх,а гірше-
Хвилює незнання того,що після
Німого страждання вбиває мить;
А ти,безцінна,лети в блакить.