Я прожив собі спокійно аж до серпня,
Вересень десь павутину тихо плів.
Та одної миті спокій став нестерпним –
Незвичайну жінку я зустрів.
Приспів:
Ой Оленочко, Оленко, Оленятко,
Ніжне сонечко моє, немов малятко.
Таємницю я тобі відкрити мушу –
Полонила ти мою серпневу душу.
Доля вузол заповзялася в’язати,
Ой ти доле моя, доленько моя.
Як же нам разом від щастя не ридати?
Незвичайна жінка – мов зоря.
Незвичайна жінка сяє, ніби промінь,
Мов би спраглому цілюще джерело.
Мов пекучий і щемливо-ніжний спомин.
Сонце, що дарує нам тепло.