Без любові схне акація й осика,
А тополя їм жалю ще додає,
І щодня, немов сніжинки, листя сипле.
І ніхто за ним сльозинку не проллє.
Серпень зажурився вдвох із кленом –
Гульнемо, гадалося, сповна,
Думалося: вічно буть зеленим,
А воно зненацька – враз, і сивина.
А воно уже про вирій і дорогу
Галасує ластівочка заметіль
Й засіває у душі якусь тривогу
Щоспасівки уже котрий рік поспіль.
Сонце не пече, проміння тулить
І стає уже й не сонцем, тільки тлом.
А воно уже і літо промайнуло.
А тепла, вважай, отак і не було.