У важку учнівську пору
Йшов додому пензлик хворий.
А назустріч з косогору
Пер на нього пензлик вторий.
Каже гучно пензлик хворий:
- Ти навіщо вдерся вгору?
І на свій незграбний зріст
Причепив від кішки хвіст?
Вторий пензлик каже: - Га?
Бачу, тебе їсть нудьга!
Ні до чого бавить гав,
Подивись якій ти став -
Сивий, наче старий дід!
Фарбуватись, каже, слід.
Сам потрошку зблід як сніг.
Хоче бранця збити з ніг.
Хворий, наче цап, тишком
Вперся зламаним ціпком.
Оселедець свій він встиг
Вмить занести, мов батіг.
А того як біс поніс -
Ухопив бранця мов спис...
Згодом, як не поглядай,
Пензлики розбились вкрай.
Сонце з неба аж пече.
Просто школи час тече.
По дошці, рахуя гав,
Шмат ганчірки простував.
Знов у класі чути пір"я,
Крейда креслить на дошці.
Ледве мажуть по паперу
Шкодуваті пензливці.
( Вересень 2006 )