невидимий, прикутий до погляду розлуки,
мій безіменний янгол над урвищем у смути.
стоїш, спостерігаєш, так боязко та близько,
лиш час наш більше гаєш, хоч від небес так низько.
і мене страх діймає, боюсь бути далеко,
боюся бути поряд. та більш ніхто не треба...
ці ніжно-сірі очі - вони мені отрута.
волосся водоспади, як шаль давно забула.
потоплена у морі, похована у землях,
закохана у мрію, якій, мабуть, й не треба...
невидимий, незнаний, та все ще не забутий,
мій безіменний янгол у пам’яті закутий...