Куди владу діти?
Сумує кам’яний Тарас, чому радіти?
Неправда в Світі до тепер живе.
Народ на Україні, ніде діти,
Як був ніхто, так він і зараз є.
А на свята к поету різні влада
Возами квіти тягне, аж харчить.
І каже, як вона його шанує.
Кобзар, закутий в камені, мовчить.
Мовчить, бо відповісти вже не може.
Та в творах він своїх давно сказав,
Що мріє, щоб народ на Україні
Рабом не був, а вільно проживав.
Не розумію, чому можновладці,
Які жирують и народ гноблять,
К Шевченку лізуть зі своєй любов’ю
Він кликав їх сокирой частувать.
А ще дива нам влада в Україні
Показує, їй Богу не брешу.
Нам каже криза, люди ледь жевріють.
А олігархи, як гриби після дощу.
Й до церкви влада дуже часто ходить.
На Троіцю, або на Велик День.
Приходить за народ вона молитись.
Та чомусь там одна і без людей.
Не можна людям в церков,
Коли влада там молиться і з Богом говорить.
От люди, йдіть й не заважайте.
Про вас піклуються, щоб вам же краще жить.
А, може, не до Бога влада ходить
У церкву, ніби за народ просить?
А так, як й до Шевченка на тусовку,
Щоб веселіше в світі було жить.
Народу влада каже я потрібна.
Без мене вам одразу всім кінець.
Та чомусь жити з нею так набридло,
Що зовсім увірвався вже терпець.
Якби цю владу нам кудись подіти.
Сховати десь, чи то, комусь продати.
Хто хоче, забирайте, нам не шкода.
Ми можемо її й дарма віддати.