Падолистом засипало літа руїни,
Листопад обезлюднів і вимерз
Тільки бачить душа - на моїй Україні
Тут і там проростають озимі
Десь і я серед них - мов прокинулась воля -
Вітер дужчає, ближчає небо -
Наче потом із тіла, з дідівського поля
Проступаю мільйонами стебел
Низькі хмари похмуро пливуть із-за Дону,
Вітер шарпає поли туману
Скоро біла цариця перейде кордони
Видноколо застелить снігами
Може, є ще краї де морозів не знають -
Ми не прагнемо раю від раю
Ми зростемо лиш тут. Це ж бо наша Україна.
Нам цю долю Всевишній украяв.
Хай зима скаженіє - не зроним сльози ми,
Не погорбляться наші рамена
Нам земля допоможе прожити цю зиму,
Укріпить, молодих та зелених,
А щоб в випите серце не вкралася ніга,
Щоб у вірш не пробралася проза,
Я прошу у зими не глибокого снігу -
Злого вітру і лютих морозів.
Я душею злечу до небесної сині,
Щоб окинути поглядом цілу країну:
Скільки бачить душа - на моїй Україні
Зеленіють озимі