З морської піни вийшла Афродіта -
Не знала ще про гори і ліси,
То й проминула, ніде правди діти,
Цю неповторність чистої краси.
Оці розсміяні від сонця срібні води
Між золотим мереживом смерек,
І неймовірну досконалість вроди
Над чорним пір'ям рідкісних лелек.
Тихенько йду, аби торкнути нишком
Земну палітру споконвічних див,
Й торують гори зоряну доріжку
До вищої гармонії світів.
У казку поринаю крок за кроком,
І пустотливо-ніжний Синевир
Підморгує мені блакитним оком
У віковій колисці синіх гір.