метелику багрянокрилий, вістиш тепло чи холод післязавтра?
осінні спориші холодні, у росі купались всеньку ніч і цілий ранок
на ньому де-не-де зів'ялий лист, а сонце ще таке погідне і солодке
метелику, ти втішений цим запахом гіркавим хризантем?
ти відаєш, що там, на п'ятім континенті, весну стрічають вибілені крильця
померлих родичів твоїх...
в холодні місяці вітри їх замість снігу в перемети навівали
ти не боїшся смерти, Побратиме? для тебе це лиш сон?
реєнкарнація чергова в яєчко, гусінь, лялечку?
чи ти згадаєш літо чарівливе в затишному помешканні із шовку?
чи снитимеш солодким соком бугили, дурману чи гіркотою чорнобривців і нагідок?
тобі не страшно не воскрести, навіки-вічні опинившись у нірвані восковій?
метелику, ми стрінемось хоча би раз у серпні,
коли петрові батоги у нашому клинку
з син`явою небес захочуть знов посперечатись?