Врятуйте мене, гори!
Приймiть у вашу казку.
Дурнi думки, докори
ви вiдженiть, будь ласка.
I вилiкуйте серце,
розтрощене до краю.
Забути мушу все це.
Допоможiть, благаю!
1.
I от я на вершинi.
На першiй. Не єдиній.
I хмари близько-близько...
Дивуюсь, як хлопчисько!
Коло пiднiжжя - спека.
А тут - осiннiй холод...
Орел, колись далекий,
тепер зi мною поряд.
Пiднявся ж якось досi!
Ширяє, й нiби зовсiм
не помiчає тебе.
I стеля йому - небо...
Дивлюсь на вiльну птаху -
i сам собi радiю:
нi розпачу, нi страху, -
я вiднайшов надiю.
2.
То ось якi ви, гори!
Знайомству дуже радий.
Де ще такi прозорi
озера й водоспади?
Зануришся - охопить
водою крижаною.
Все завмирає... Клопiт
лишається з водою.
А лiс... Агов! Далеко,
куди не кинеш оком,
смереки та смереки!
Й берiзки ненароком.
Зеленi голки й листя...
А буковi дiброви
у колiр одяглися -
на лоба лiзуть брови!
Рудий? Та нi, темнiший.
Бордовий? Трохи iнший.
Тепер уже зразковий.
Посунув мiй бузковий.
А крокуси! Щосили
цвiтуть; й, немов та ґава,
серед лiлових - бiлий...
Дрiбниця?
А цiкаво!
Краси гiрської скiльки
навколо мене... Боже!
Все вiдчуваю, тiльки
розповiсти не можу.
3.
Тут просто бути треба.
Як можна передати,
яке у горах небо?
А їжа на багатті?
Вода джерельна, квiти...
Вершини, снiгом вкритi...
I як у цьому свiтi
радiти,
наче дiти...
4.
Час проминув так скоро...
Я не прощаюсь, гори!
Нам з вами по дорозi.
Зустрiнемось невдовзi.
5.
Побачив я багато:
Тернопiль, Львiв, Карпати...
Як далi воно буде?
Чи знов похмурi буднi?
Чи знов думки про втрату?
Побачив я багато;
i зрозумiв, що край мiй -
вiдкритий та безкрайнiй.
I всюди - добрi люди...
* * * *
Гадаю, добре буде.
2010, травень