/ Написано по матеріалах «Історія Баптизму на Україні» /
Ще за часів Сковороди
Шукали путь до Бога люди,
А Він усім скрізь і завжди
Твердив про правду Божу всюди.
Тоді, у сиву давнину,
Народ під хмарою невіри
Почув клич Божий, що від сну,
В країну світлу та ясну
До неба кликав через віру.
І так від міста до села
Брати ходили в кожну хату,
У них свята мета була
Всім про Ісуса розказати…
І цілі села і міста
Дізналися про любов Бога,
Що Він у світ послав Христа,
І що спасіння тільки в Нього…
Від першого баптиста слів, -
Це від Онищенка Івана, -
Який людей до Христа вів
Від ідолянства та омани,
Люд слухав, каявся, хрестивсь,
І твердо вірив в Боже слово,
До Бога гаряче моливсь,
За Нього вмерти був готовий…
Проснувся люд від сну гріха,
Щиро служити Богу стали,
Але година зла й лиха
Для вірних християн настала:
Розлютилось духовенство,
Задзвонили в дзвони:
«Дамо штундам цілувати
Хрести та ікони…»
Отож царське духовенство,
Скільки мало сили,
Вірних Божих тортували
На кострах палили;
Жінкам, сестрам та дівчатам
Груди відрізали,
І з ненависті баптистів
«Штундами» назвали.
За святі переконання,
За Христову віру,
Всіх баптистів у кайданах
Гнали до Сибіру;
На чужину виганяли,
Майно забирали,
Як найгіршим із злочинців
В обличчя плювали…
Та за все брати та сестри
Бога прославляли!
Аж стогнала Україна
Від страждання люду,
А баптисти свідкували
Всім про Бога всюди…
Царські злі часи минали
Та інші настали;
Часи злого атеїзму,
Що проти баптизму -
Лють розжарену пекельну
Вилили без міри,
І повезли дітей Божих
Знову до Сибіру…
Скільки сліз, скільки страждання,
А скільки розлуки,
Розуміли діти Божі
Їх везуть на муки;
На очах застигли сльози,
У душі тривога,
Але знали, що страждають
Всі за віру в Бога!..
Тож подякуємо Богу
За свободу нині,
Яка шириться сьогодні,
В нашій Україні,
Не було такого часу,
І Бог зна чи буде,
Щоб так вільно Бога славить
Могли тепер люди!..
20 грудня 2002 р.
Вірш було прочитано автором на Всеукраїнському конгресі, присвяченому 150-річчю баптизму в Україні.