Квiтень
Запорошило.
Знову зимно.
Колючий вітер віхолу здійняв з крупи* та пилу.
Над посірілим світом полетіли мухи** білі.
І де весна, скажіть, будь-ласка?
-----
* сніг у вигляді крупинок
** масивні сніжинки
***
Травень
Знов задощило. Місто п'є небесний сік. Радіють парки...
---
Арка веселки об'єднала береги. Добре та любо в обіймах...
---
Махнув крилом тотемний птах. Упала казка на пагорби давні...
---
Читаю знову натяки твої. В обличчях та об'явах. Здається розумію. Втім, побачим...
---
Знов плаче горлиця в гаю. Сорока кряче як двійко тих качок, що поряд у ставку...
---
Як хочеться спинити шум, це шумовиння піни людської , яке несеться Містом, не знаючи куди...
Червень
Зелені святки клечально небіжчиків кличуть в гості
Цвинтарні скарби печалі мирять ворожі кості...
Клечальні святки зелом cтелять дороги в храми
Міста поринають в села як полотно в раму...
Клечальні свята, зелені. Тиша гамує клекіт.
Краплі дощу червлені падають десь здалека...
Зелені святки, клечальні – трунок медово-пряний,
Дзвін золотий, вінчальний вітер несе дніпряний...
Липень
Духмяний вечір вже згасає. Джмелі над флоксами гудуть. Гасають пічкурі, роса срііблиться...
За луками в дуду "зозулька"* пару випускає та Рось натомлена мовчить...
.......
* МАНЕВРОВИЙ ПАРОТЯГ
Серпень
верлібр в імпресіоністичному ключі
-------------------------------------
Шепіт німих вуст чують каштани щоранку.
Плаче росою небо в сутінках синіх, серпневих.
Сонце червоним сходить, зорі як свічки гасить...
Нащо усе це, Батьку?
Вересень
Золотоцвітом* пахне осінь. На сонці шерхнуть чебреці.
Ми вкотре-знову розтечемось в криївки, хижки чадних міст.
З оцього раю золотого, з левад вільжистих, берегів.
І станем забувати мову прадавню
та загрузати в піст і холод
довгочекання літа…
-----------------------
*золотоцвіт - украинское название хризантемы.
Жовтень
Сиплеться кленове листя, сиплеться, кружляє. Ковдрою багряною вкриває поруділе зело. Тьмяне сонце, день короткий, чутно снігу запах у повітрі...
.....
Земля вже скоро посивіє, а небо стане глибшим і таким далеким. І знову вкотре пролунає шепіт:
"І сивий сніг, і сиві зорі, і неба темна глибочінь
Холодна хата. Вбита горем у світлі свічки чиясь тінь...
І сива думка сивим робом вповза в мовчання сивих вуст.
В могильнім ґлеї чорний чобіт...Лопата, кроки, шурхіт, хруст."
......
І якщо чесно, я не знаю боятися чи ні. Чи можна спинити Потік Подій? Чи краще перестати чіплятися за корінці та гілочки та віддатися на Його волю, мудрість та ласку.