Я дуже тяжко Вами відболіла,
Це все було як марення, як сон,
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав – довірливий Самсон.
Тепер пора прощатись нам… Будень,
На білих вікнах змерзли міражі…
І як ми будем, як тепер ми будем?! –
Такі вже рідні і такі чужі.
Ця казка днів – вона була недовгою,
Це світлий сон – пішов без вороття…
Це тихе сяйво над моєю долею –
Воно лишилось на усе життя.
ххх
Как тяжело я Вами отболела –
Все было бред, мираж и странный сон…
Любовь подкралась тихо, как Далила,
А разум спал – доверчивый Самсон.
Пора прощаться – наступают будни,
На белых окнах стынут миражи…
И как мы будем, как теперь мы будем,
Сплав душ родных – и вдруг таких чужих?
Короткой сказкой были дни любви,
Ушли навек – их больше не зови…
Сиянье тихое, ведомое звездою,
Навек осталось над моей судьбою…