Іноді , страшно пам’ятати
І вдихати бляклої осені запах.
Хочеться забути адресу і як тебе, клятого, звати…
Перестати правди чекати,
На вулицях спалених літом.
А може собою?
Злитись у вічності зі скаженим вітром…
А може тобою?
Відчувати себе зламаним товаром
У магазині, зруйнованому війною.
І запах квітів – тхне кошмаром…
Чи коханням?
Між втраченими у часі.
Між мною
І тобою.
Втомилась зі свинцевими небесами шептатись:
Жива? Чи тільки доживаю?
І зі спогадами,
Наче з твоїм тілом, кохатись.
Чому я досі за тобою тікаю?
Можливо, варто призвичаїтись до паління
Чи замінити тебе алкоголем?
Задихнутись морем.
Знову мовчати.
А так хочеться впасти до ніг,
Вхопитись і заблагати:
Облиш мене! Облиш!
Поки я ще здатна тебе кохати!
Поки ти ще мені болиш...