Переконався

         
             / байка /

Судак із Піскарем дружив,
Так нібито, як і годиться,
У мирі з ним завжди він жив,
Мовляв: - В житті мені він знадобиться;
Малий Піскар, та користь з нього є,
До нього в гості друзі ходять -
Ласую ними я, завжди пожива є,
І хижака в мені, признаюсь, не знаходять.
Ну а Піскар радів, що з Судаком
Веде, скажімо, справжню дружбу,
І мов служивий служить йому службу…
Зустрівшись раз з Бичком,
Який під каменем сидів,
Піскар хвалився Судаком
І дружбою тією, так радів,
Що навіть неможливо розказати:
- Мене він любить наче брата;
Словами обігріє, ласкою потішить,
Ніколи без уваги не залишить,
А якщо скривдить хтось мене –
Біда того ніколи не мине,
Я знаю, захистить мене Судак!..
- Мабуть забув ти, що судак хижак!
Не дружба справжня в вас:
Він за раба, за дурня тебе має,
Хоча словами гріє і ласкає.
Повір: настане час,
І сам ти це побачиш,
Що марно час на Судака ти тратиш;
Та й небезпечно із таким дружити,
Тебе він може з світу зжити!..
Піскар не йняв словам Бичка,
За Судака ручався і божився,
Що дружба в них-то неабияка,
Нарешті зрозумів, що помилився;
Очам не вірив він своїм ніяк,
Коли побачив пащу грізну –
Тоді переконався, що Судак – хижак,
Та рятуватись було пізно!..

              - - -

Повірте, люди, хижий чоловік –
Довірливому укоротить вік