Давай не будеш ти казати, що робити,
Бо ти ніхто, хоча й кохаю я,
Найлегше - почуття об лід розбити,
Тепер пригрілася в мені апатія.
Пройшло усе, що у мені палало,
Бо ти зтушив вогонь завзято,
Твоє байдужжя все ж мене здолало,
Але чому ти не святкуєш свято?...
Не вірю я у те, що ти байдужий,
Кохання у тобі хоч не живе,
Та на щасливого не схожий,
І просто так усе це не мине.
Найгірше те, що ти не покохаєш,
Бо не умієш відчувати це,
Ти ззовні сильний, ти про це все знаєш,
Рукою однією розчавив яйце.
Рукою однією розчавив кохання,
Моє життя ти знищив, хоч живу,
Я виконала те твоє прохання,
Намалювала я життя криву.
Яке прохання? Ти й не пам'ятаєш,
А може ти озвучиш, почекаю,
І біль мою ніколи не пізнаєш,
Та впевненість твою я все ж таки зламаю!