Чому ти пишеш ті сумні вірши,
чому душа від болю так кричить.
Неможе серце вічно так боліти,
неможе жити в сірій самоті.
Невже на небі ще не народилась зірка,
палати жарко у твоєм житті.
Кохання бродить поряд з нами,
мабуть його шаги десь тут легкі,
в надії зустрічі згоряють дні за днями,
та не находять відповідь вони.
Тому шукаємо десь там- нових стосунків,
нових обійм,гарячих поцілунків.
Та не цінуємо своє,
та загубивши гірко плачем,
над щастям що нам бог дає.