Мов мандрівник що в гору ліз
Зірвався головою вниз
Мій болюкрик мій горесліз
Мов непорозуміння мур
Закриє сонячне кохання
Тяжкою хмарою тортур
Той що говорить та все знає
Та сам не робить як плекає
Зате й не має світ небес
Ворожить мов той старий біс
Краде та таще щастя в ліс
Втопити хоче в морі сліз
моэ поранене кохання
Мов благовісний голуб об‘эднання
Твій луч вітальний заколотить
Останній цвях в труну втручання
Злих язиків зміэплетіння
Згорить на вірі полум’янній
Та віра що росте щоденно
Зігріэ серце знеможденне