Вже сходить до вересня літо
Туса доїдає арбузи,
Ось-ось позатягнуть кобіти
Спіднички у гордіїв вузел.
В просякнутім спекою місті
Ждуть осені співгромадяни...
А раптом, як змитись кудись, то
Негода нас там не дістане?!
Заглибитись в сонячні луки,
А чи до солоного моря.
Заритись у жито по вуха
Посеред бескраїх просторів,
І літо вдихати на повні
Подалі від бранців прогресу,
Упевнено і безумовно
Прийнявши цю вільну аскезу!
Вже й жовтень стирчить на порозі,
А нам, поза всі забобони
Він кайф зіпсувати не в змозі -
Ми понад природнім законом!