Запишалася
Стара вишня по весні
Заквітчалася
Хуртовиною
Мов розсипав хто
Скалки-зірочки ясні
Вкрив фатою з пелюсток
Швидкоплинною
Бо злітала з гілля вниз
День за дниною
Долю ронячи
Мов тополі пух
Мов старі забуті сни
І вкривала все навкруг
Снігом сонячним
Що ввібрав тепло весни
В ньому тонучи.
А у літній день
Сонця промінь звисока
Свіжу тінь кладе
На листочки їй
Хмарку гріючи
Що за обрієм зника
Сонно в небі мріючи
Й виплива мерцій
Щоб осяяну блакить
І рясні дощі
Дарувати їй
Щоб теплом землі
Тихим подихом століть
Колисати на гіллі
Стиглих вишень рій
Щоб цілунками укрить
Руки матері.
Ну а потім ніч
І по осені спаде
Сплине врізнобіч
Листя вихором
Й на старих гілках
Затріпоче де-не-де
Мов тривожний серця страх
Слізьми тихими
І спинятиме вона
Бите лихами
Самітне життя
І мов дивний сон
Пригадається весна
І тепло її долонь
Глибина нестям
Й мов жорстока яв у снах
Відцвіте життя.
Лютий 1998 року, Олександрія