Передчуття смутку

               
Так уривається спомин блакитною стрічкою,
Так відлітають лелеки у вирій, що без вороття...
Хмари пливуть над усіми забутою річкою,
Смуток плете мою долю, в печаль сповиває життя.
 

Так безборонно і тремко злітала мелодія...
Квіти й дерева... обіймів твоїх оберіг...
Сонцем і небом осяяна ясна гармонія...
Світ, помережений щастям безкрайніх доріг...
 

Щастя – тендітне й крихке, кришталем розбивається,
Гострі і сяючі скалки – мов відблиски танучих зорь...
Щойно близькі... враз безмежжя між нас простягається
Гине кохання у пастці буденних неволь...

 
Доторк твоєї руки – мов по нитці над прірвою...
Зникнеш, і темна безодня мене огорне...
Чом у свободі своїй із тобою не рівна я?
І чом казковий цей сон наш так швидко мине?...
 

Стане медвяне вино враз гіркою отрутою,
Пам’ять заплаче за втраченим, зламаним сном...
І лиш відлуння сумне тої пісні забутої
Тихо бринить під відчиненим в безвідь вікном...