Злипаються потьмярені знесилені віки
Чавунним тягарем придавлені
Гнуться колесом натружені мороком плечі
Мов розумом необтяженим відчуваєш себе калікою
Забуваєш, згублюєш по той бік пам’яті
Сміховинно не можливо забутні речі
Розтринькавши грани кольорової радості
Гликувато, по-вовчі болісно вишкіряючи
Зуби сіро-бридотною покаттю закривавлені
Спостерігаєш сам за своїм зображенням
Лупою окатою винюхуєш дзеркало підсліпувато не довіряючи
Відсутності навіть натяку на забарвлення