Примара хижа та облудна
спiткала Сонце Золоте.
Мадам канючить:
- Неосудна!
Та незважа суддя на те.
Тамують смiх iстоти ницi -
навчились дещицю манер.
Почимчикує до в'язницi
колишня лялечка-прем'єр.
Тендiтнi рученьки в кайдани
до скону-вiку закують.
Жахнуться людянi майдани
i горе бражкою заллють.
Дарма, що "рученьки не крали",
що "не в пушку" її вуста.
Спрямують жалiстну із зали
в "неотдалённые места".
Вiдто'дi кожен має знати
з отих нужденних "бiомас" -
хто випне носа далi хати, -
занапастить себе нараз.