Уже не самотні, та все ще разом, і мрія
Торкнулась терезів небесних легким, як мереживо, сном,
А скільки було в їхніх веснах чекань, буревіїв -
Тепер не важливо – шепоче їм дощ за вікном.
Уже не важливо все те, що з минулого знають,
Уже не важлива самотність, коли відчувають, що є
Можливість злетіти на крилах у небо безкрає,
Яке їхні посмішки в спалахах зорь впізнає.
Яке обіцяє усю височінь і безхмарність,
І простір у розмасі крил, і проміння веселкових снів,
І обрій такий осяйний, що зникає примарність,
І ніч в зорепадах, і ніжність пробуджених слів.
Уже не самотні, та разом ще бути не вміють,
Та мить ця належить обом на правах половин, двох світів...
На чашах терезів небесних заснула метеликом мрія
До завтра, до ранку, до злету нових почуттів...