***

Антикварна чарчина зеленого скла.
Із такої ти пив, як приходив на тризну.
А ріка голосна все текла і текла.
І забув я коня. А тепер – і Вітчизну.

Що було мені рідне – навіки чуже.
Увостаннє прощально рідню обіймаю...
Так невже ні Вітчизни, ні шаблі?
Невже
Тільки чарка і кобза, козаче Мамаю?