Пов сть наших л т

Дмитро Креминь
Я народився ще в імперії,
Хоч і не знав, що це – вона,
Де правлять сталіни і берії,
Де гітлер, голод і війна.
Я знав про флот у Севастополі,
Про мавзолей, вождя в Кремлі...

Чому ж ми плачемо на попелі
Своєї рідної землі?
Так раб жалкує за хазяїном,
А за поміщиком кріпак?
І побивається за Каїном
Убитий Авель, чи не так?
Усе збувається, збувається,
Усе збувається, як міт.
І тільки серце розбивається
О пам'ять, наче о граніт.

Я все життя живу в імперії,
Де малоруські хутори.
Де при радянській владі мерії,
А в них червоні прапори.
Де білі дні зістали чорними.
Де глад і мор, як у війну...
Та, з барабанами і горнами,
Тебе, епохо, не клену.
Бо все збувається, збувається,
Усе збувається, як міт.
Останній цвяшок забивається
О гріб печальних наших літ.
Бо легше, мабуть, утопитися,
Ніж обманути власну плоть.
Тому що двічі народитися
Не міг (ви знаєте?) й Господь.
І я не знаю, як там завтра ми,
І як позбудемось журби.
Тому що всі ми – люди з таврами
Позавчорашньої доби.
Народні слуги, що не злічені,
Кричать з парламентів і рад.
Вони гадають, ми лиш мічені,
А їм і чорт уже не брат.
Вони спогорда споглядають
На бидло мічене згори.
Та в їхніх чолах – потрясаючі
Ті ж інвентарні номери.
Я народився в тій імперії,
Де й ти, любов моя, жила.
Де української Етерії
Нас поглинали ніч і мла.
Де кагановичі, як мамути,
Де поганяє раб раба,
Де в нас пропали не лиш грамоти,
А й наша воля і судьба.

Сад Гетсиманський. Коло хати
Хрущі травневі не гудуть.
А ждуть: коли вже розпинати
Того месію поведуть?
І білий хліб.
І біла хата.
І серп, і молот... Прапори!
Синедріону і Пилата
Отецькі погляди згори.
Не соловейки, а ворони,
Де на Голготу хресна путь.
А там синки-центуріони:
Такі вже точно розіпнуть.
Солом'яні мої мадонни,
Їх матері вечерять ждуть...

Невже й тепер, попід Стожарами,
І ми заплачемо самі
За скотодвором і кошарами,
Немов раби оті німі?
А все збувається, збувається,
Немов Шевченків заповіт.
І лиш травою забивається
Печальна повість наших літ.
А я - поет. Живу скорботою.
Я ні на кого не плюю...
Серпом?
Зорею?
Під Голготою
Уже розіп'ятий стою...