Бруківка тепла і вино густе,
солодке як цілунки...
А наше літо?
відчуваєш, яке воно легке?
Як та цукрова вата, як повітряні кульки
білі і червоні, які я випустив колись на радість дітворі…
У нашім задньому дворі, де туркотіли голуби все літо
росли каштани, грались діти та цілувались підлітки,
бо вже «були дорослі»…
А ми так і не виросли ніколи
Ні в школі, де були чужі вороненята білі,
ні в тілі світу, де крутитися потрібно як шахтна кляча
Тому ми тут, в оцьому місті, де фієста ніколи не згасає,
де сієста такий же неодмінний атрибут як сир, маслини
та келішечок к’янті на обід…
Ми – тут, бо літо,
ми тут, бо стрілися на все життя, якого завше мало,
коли щасливий
і багато, коли оглянешся назад
і бачиш сад, залитий світлом Раю,
в якому стрілись двоє щоб любити…