Курличуть сумно в небі журавлі,
летять у вирій, наче в небуття,
все вище й вище линуть від землі;
й здається - їм не буде вороття.
І мариться - летять мої літа,
а не птахи , величні та красиві;
встають з землі важкі тумани сиві,
а юність - ген у вирій відліта.
Вже вкрив туман сивинами чоло,
і павутинки впали на обличчя;
життя моє, мов літо, відцвіло,
і молодість журавликом курличе.
Весна поверне журавлиний клин,
роки ж летять, та все ж душа радіє,
бо підростає мій маленький син,-
моє життя, і юність, і надія.